Скушай, деточка, таблетку

На три месяца выпала из реальной жизни Оксана, после приёма всего одной таблетки экспериментального антидепрессанта, якобы доставленного с гуманитарной помощью.

Эта история, как и большинство, приходящих в Гражданскую комиссию по правам человека Украины, начинается с принудительной госпитализации в психиатрическую клинику. Из-за личных несогласий внутри семьи родной дед пытается «исправить» свою внучку с помощью психиатров. Пройдя без диагноза несколько этапов принудительного лечения, 20 летняя Оксана (имя изменено – прим. автора) получает от психолога рекомендацию на препарат, одна таблетка которого выключает её из жизни на три месяца.

Після того як я і мої рідні звернулися в ту клініку відразу, коли це сталося, психіатр і психолог сказали, що різні люди реагують по різному і вони поняття не мають, чому так сталося. Відмовилися від подальшого лікування чи надання мені будь-якої допомоги і порадили звернутися у міську психіатричну клінічну лікарню, щоб мене збутися, куди я не звернулася після такого що сталося. Я не могла концентрувати увагу, все тіло жахливо боліло також була емоційна біль. Я пам’ятаю біль і те, що я нічого не могла з цим зробити. Хотілося покінчити з собою. Тоді я не скоро прийшла в себе.

В Львовскую психиатрическую больницу М.В. поместил внучку, дав психиатру взятку. Чтобы «воздействие» было эффективнее, он регулярно покупал психотропные препараты, которыми кормили Оксану. Как рассказывает девушка, за ней приехала очень старая машина Скорой помощи и ей предложили проехать в больницу. Отказ Оксаны от госпитализации проигнорировали, а в больнице её принудили подписать согласие на лечение.

Дід посприяв поміщенню мене проти моєї волі в психіатричну клініку м. Львова, платив психіатру та купував психотропні препарати через які у мене були жахливі побічні ефекти. Психіатри надоїли з нього багато грошей, переконали в тому, що я ніколи нічого не досягну, а також його переконали в тому, що лише психіатри та антидепресанти можуть вилікувати, хоч це лише пошкодило та він нічого не хотів слухати. Хотів навіть найняти мені опікуна і переписати йому три поверховий особняк, хоч я чудово даю собі раду сама і не потребую опіки. Можете уявити собі моє обурення. Зараз я з ним не живу і не спілкуюся.

Из истории Оксаны следует, что единственной понятной причиной её нахождения в психиатрической лечебнице были деньги. Иначе как объяснить то, что столько времени её содержали без постановки диагноза?

Практично у всіх лікарів мені не ставили ніякого діагнозу, один лікар намагався поставити діагноз різновидності аутизму на підставі того, що я в дитинстві любила ходити по бордюру, як і багато інших дітей. Лікар назвав себе діагностом. Здебільшого мене мало що питали і лікарів часто не цікавило те, що я хотіла розказати про власне самопочуття чи дію ліків. У лікарні під час оглядів лікар міг не прийти і його не цікавило як я почуваюся чи на що скаржуся. Обіцяної діагностики так і не було проведено. Більше говорили з моїми предками щось їм втирали про лікування так як з них тягнули гроші. Не розумію як мене взагалі могли лікувати без діагнозу, жодної діагностики, навіть нормально зі мною не поговоривши. Після того як тебе накачають тобі стає так погано, що ти вже не можеш навіть поскаржитися і після цього родичам говорять бачите як помогло, пацієнт став «спокійнішим».

То, что психиатрические диагнозы – всего лишь субъективные мнения тех, кто называет себя врачами, уже не является тайной. Такие диагнозы не могут быть подтверждены или опровергнуты известными медицинскими методами. Однако в нашей истории не было сделано даже этого отвлекающего манёвра. Вседозволенность отдельных элементов психиатрического наследия советской эпохи возмутительна столь откровенным нарушением прав человека. Последствия такого произвола могут быть фатальны – там, где нарушаются права личности, общество быстро деградирует. Вот что о своём лечении рассказывает Оксана:

Мене сковувало, паралізувало, я задихалася, не могла нормально говорити, постійна сонливість з неможливістю заснути – це було від того, що мені примусово кололи в лікарні. Після лікарні десь рік не могла нічого уявити, створювати візуальні образи в уяві, не могла займатися медитацією, щоб покращити свій стан. І часто сняться кошмари, я до них вже звикла.             

Такое издевательство над человеком под видом лечения в цивилизованном обществе не допустимо. Особенно, если действительной целью психиатрических манипуляций является полное уничтожение личности. Если бы Оксана не предприняла действий, которые помогли покинуть клинику, её мог ожидать следующий этап «лечения» – электрошоковая терапия (ЭСТ).

Я збрехала, що мені добре і мене нічого не турбує, а ще я збрехала перед лікарем,  що причинене мені насильство, як він того домагався, було вигаданим…

[ЭСТ]Пропонували вже після того як я виписалася, через діда, але я звичайно відмовилася знаючи, що це може мені сильно зашкодити. Притому пропонували його як новий революційний метод, хоч пропускання електричного струму через голову використовували ще з часів СССР.

За консультації платив мій дід, котрі були пустими балачками, здебільшого зі мною майже не говорили, щось втирали моїм родичам навіть в моїй присутності. Також він платив за препарати. У нього хороша зарплата і пенсія ось йому, і крутили голову і доїли гроші.

И уже после всего этого, обратившись к невропатологу с жалобами на головную боль, Оксана получила ту самую «волшебную пилюлю», которая выключила её из жизни на три месяца.

Мене скерувала на МРТ в Чорнобильську лікарню лікар невропатолог з  Львівського медінституту після приступу сильної головної болі. Там мені порадили звернутись у клініку, що знаходиться в приміщенні лікарні до психолога. Діагноз мені не говорили. Так  за рекомендацією психолога, коли я вже йшла на поправку і не приймала психотропних препаратів, тоді психіатр запропонувала мені антидепресант по її словах доставлений в клініку, як гуманітарна допомога, після цієї таблетки мене вирубало на 3 місяці.

В Гражданскую комиссию по правам человека Украины, чья цель – разоблачение злоупотреблений и придание гласности нарушений прав человека в психиатрической практике, девушка обратилась с жалобой на принудительное лечение и ужасные условия в самой больнице:

… примусовое i під тиском поміщення хворих в лікарні та клініки такого типу, погані умови, погане харчування від якого хворі сильно поправляються, жахливі умови перебування, несправність душу, жахливий санвузол, сильно накурено, там почуваєшся як в тюрмі без прав і свобод не так як у справжній лікарні у лікарів, що лікують справжні захворювання. Написала б про те як мене отруїли антидепресантом в клініці, а потім відмовилися як небуть допомагати після того, що сталося.

До этого она обращалась в местное управление милиции, но ей отказали в помощи, даже не составив протокол. Она просит помощи и защиты от принудительного лечения и посягательств на её гражданские права:

Допомогу у разі примусової госпіталізації чи спробах визнати мене не дієздатною. Захистити від призначення будь-якого лікування психотропними препаратами в майбутньому чи застосуванні проти мене електрошокової терапії. Я знаю, що з іншими людьми таке було і без підписання відповідних паперів чи будь-якої їхньої на те згоди.  

В настоящий момент Гражданская комиссия по правам человека помогает Оксане отстоять свои права и избежать психиатрического произвола. ГКПЧ – это общественная некоммерческая организация, которая существует исключительно благодаря тому, что есть в нашем обществе неравнодушные люди, понимающие, что своё государство они строят сами. Пока под личиной медицинского учреждения на деньги налогоплательщиков существует такая система, как государственная психиатрия – закрытая тайная область, регулярно приносящая человеческие жертвы своей алчности и бездушности – наша работа не окончена.

Не розумію як мене взагалі могли лікувати без діагнозу, жодної діагностики, навіть нормально зі мною не поговоривши. Після того як тебе накачають тобі стає так погано, що ти вже не можеш навіть поскаржитися і після цього родичам говорять бачите як помогло, пацієнт став «спокійнішим». Мене тішить те, що я бачу як з цим борються, як щось міняється в цьому світі на краще.

Зараз я не приймаю жодних психотропних чи інших ліків і почуваюся добре. Займаюся спортом. Можу пити настоянки з трав і слідкувати за тим, що їм. Цікаво, що є багато речей, які справді допомагають і вони аж ніяк не пов’язані з психіатрією

Если вы или ваши родственники столкнулись с нарушением прав человека в области психиатрии, вы можете обратиться в ГКПЧ Украины по тел:
+38 067-465-33-05
+38 099-299-10-99
или пишите на e-mail: info@cchr.org.ua