Про психіатричну допомогу
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 19, ст.143 ) { Із змінами, внесеними згідно із Законами N 1364-IV ( 1364-15 ) від 09.12.2003, ВВР, 2004, N 15, ст.221 N 1033-V ( 1033-16 ) від 17.05.2007, ВВР, 2007, N 34, ст.445 N 4652-VI ( 4652-17 ) від 13.04.2012 N 4795-VI ( 4795-17 ) від 22.05.2012 N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 N 5477-VI ( 5477-17 ) від 06.11.2012 } { У тексті Закону слова «Міністерство охорони здоров’я України» в усіх відмінках замінено словами «центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я» у відповідному відмінку згідно із Законом N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов’язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов’язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги.
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 2. Законодавство України про психіатричну допомогу
Стаття 3. Презумпція психічного здоров’я
Стаття 4. Принципи надання психіатричної допомоги
Стаття 7. Діагностика психічного розладу та лікування особи, яка страждає на психічний розлад
Стаття 9. Обмеження, пов’язані з виконанням окремих видів діяльності
Розділ II ВИДИ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ, ПІДСТАВИ ТА ПОРЯДОК ЇЇ НАДАННЯ
Стаття 11. Психіатричний огляд
Стаття 12. Амбулаторна психіатрична допомога
Стаття 13. Госпіталізація особи до психіатричного закладу
Стаття 14. Підстави для госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку
Стаття 16. Огляд осіб, госпіталізованих до психіатричного закладу в примусовому порядку
Стаття 17. Продовження госпіталізації особи в примусовому порядку
Стаття 18. Виписка особи з психіатричного закладу
Стаття 19. Примусові заходи медичного характеру
Стаття 20. Експертиза психічного стану особи
Стаття 21. Судово-психіатрична експертиза
Судово-психіатрична експертиза з адміністративних, кримінальних і цивільних справ призначається і проводиться на підставах та в порядку, передбачених законом.
Стаття 22. Порядок судового розгляду заяв про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку
Заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку розглядається судом за місцем проживання цієї особи у триденний строк з дня її надходження. Заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку розглядається судом за місцем знаходження психіатричного закладу протягом 24 годин з дня її надходження. Заяви лікаря-психіатра про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, про продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку розглядаються судом за місцем проживання особи у десятиденний строк з дня їх надходження. Заяви представників психіатричних закладів про продовження госпіталізації в примусовому порядку розглядаються судом за місцем знаходження психіатричного закладу у десятиденний строк з дня їх надходження. Судові справи щодо надання психіатричної допомоги в примусовому порядку розглядаються в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй такої допомоги. Участь при розгляді цих справ прокурора, лікаря-психіатра чи представника психіатричного закладу, що подав заяву, та законного представника осіб, щодо яких розглядаються питання, пов’язані з наданням їм психіатричної допомоги, є обов’язковою. Особа, щодо якої суд розглядає справу про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, має право на безоплатну правову допомогу в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, протягом розгляду справи в суді. { Статтю 22 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом N 5477-VI ( 5477-17 ) від 06.11.2012 — зміна набирає чинності поетапно після початку діяльності центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги — див. розділ II Закону N 5477-VI ( 5477-17 ) від 06.11.2012 }
Стаття 23. Поміщення особи до психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання
Підставою для поміщення особи, яка страждає на психічний розлад, до психоневрологічного закладу для соціального захисту є особиста заява особи та висновок лікарської комісії за участю лікаря-психіатра; для неповнолітнього віком до 18 років або особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, — заява батьків або іншого законного представника та рішення органу опіки та піклування, прийняте на підставі висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра. Висновок повинен містити відомості про наявність у особи психічного розладу та необхідність утримання її в психоневрологічному закладі для соціального захисту. Органи опіки та піклування повинні вживати заходів для охорони майнових інтересів особи, яка перебуває в психоневрологічному закладі для соціального захисту. Підставою для поміщення до психоневрологічного закладу для спеціального навчання неповнолітнього віком до 18 років, який страждає на психічний розлад, є заява його батьків чи іншого законного представника та висновок комісії за участю лікаря-психіатра, психолога і педагога. Висновок повинен містити відомості про наявність у неповнолітнього психічного розладу та необхідність його навчання в умовах психоневрологічного закладу для спеціального навчання. Власник психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання чи уповноважений ним орган зобов’язаний не рідше одного разу на рік організовувати проведення огляду осіб, які перебувають у них, лікарською комісією за участю лікаря-психіатра, комісією за участю лікаря-психіатра, психолога і педагога з метою вирішення питання щодо подальшого їх утримання у цих закладах або щодо можливості перегляду рішень про недієздатність тих, хто такими визнаний.
Стаття 24. Переведення і виписка з психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання
Переведення особи з психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання до будинку-інтернату (пансіонату) для громадян похилого віку та інвалідів або до навчального закладу іншого типу здійснюється на підставі висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра, комісії за участю лікаря-психіатра, психолога і педагога про відсутність медичних показань для проживання особи у психоневрологічному закладі для соціального захисту або спеціального навчання. Підставою для виписки особи з психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання є: особиста заява особи за наявності висновку комісії лікарів-психіатрів про можливість особи задовольняти свої основні життєві потреби; письмова заява законного представника неповнолітнього віком до 18 років або особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, із зобов’язанням здійснення необхідного догляду; рішення суду про незаконне поміщення особи до психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання.
Розділ III ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ОСІБ ПРИ НАДАННІ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ
Стаття 25. Права осіб, яким надається психіатрична допомога
Особи, яким надається психіатрична допомога, мають права і
свободи громадян, передбачені Конституцією України ( 254к/96-ВР )
та законами України. Обмеження їх прав і свобод допускається лише
у випадках, передбачених Конституцією України, відповідно до
законів України.
Особи, яким надається психіатрична допомога, можуть
піклуватися про захист своїх прав та свобод особисто або через
своїх представників у порядку, встановленому Цивільним кодексом
України, Цивільним процесуальним кодексом України та іншими
законами України.
Особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на:
поважливе і гуманне ставлення до них, що виключає приниження
честі й гідності людини;
отримання інформації про свої права, пов’язані з наданням
психіатричної допомоги;
одержання психіатричної та соціальної допомоги в умовах, що
відповідають вимогам санітарного законодавства;
відмову від надання психіатричної допомоги, за винятком
випадків її надання в примусовому порядку, передбаченому законом;
усі види медико-санітарної допомоги (у тому числі
санаторно-курортне лікування) за медичними показаннями;
одержання психіатричної допомоги в найменш обмежених,
відповідно до їх психічного стану, умовах, якщо можливо, за місцем
проживання цих осіб, членів їх сім’ї, інших родичів або законних
представників;
утримання в психіатричному закладі лише протягом строку,
необхідного для обстеження та лікування;
попередню згоду або відмову в будь-який час від застосування
нових методів діагностики і лікування та лікарських засобів чи
від участі у навчальному процесі;
безпечність надання психіатричної допомоги;
безоплатне надання медичної допомоги у державних і
комунальних закладах охорони здоров’я, а також безоплатне або на
пільгових умовах забезпечення лікарськими засобами та виробами
медичного призначення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів
України;
безоплатну юридичну допомогу з питань, пов’язаних з наданням
їм психіатричної допомоги;
альтернативний, за власним бажанням, психіатричний огляд та
залучення до участі в роботі комісії лікарів-психіатрів з питань
надання психіатричної допомоги будь-якого фахівця, який бере
участь у наданні психіатричної допомоги, за погодженням з ним;
збереження права на жиле приміщення за місцем їх постійного
проживання протягом часу надання їм стаціонарної психіатричної
допомоги;
особисту участь у судових засіданнях при вирішенні питань,
пов’язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у
зв’язку з цим їх прав;
відшкодування заподіяної їм шкоди або шкоди їх майну
внаслідок незаконного поміщення до психіатричного закладу чи
психоневрологічного закладу для соціального захисту або
спеціального навчання чи внаслідок незабезпечення безпечних умов
надання психіатричної допомоги або розголошення конфіденційних
відомостей про стан психічного здоров’я і надання психіатричної
допомоги;
одержання винагороди за фактично виконану роботу нарівні з
іншими громадянами.
Особи під час перебування у психіатричному закладі мають
право на:
спілкування з іншими особами, в тому числі з адвокатом або
іншим законним представником, без присутності сторонніх осіб
згідно з правилами внутрішнього розпорядку психіатричного закладу;
повідомлення будь-якої особи за своїм вибором про надання їм
психіатричної допомоги;
забезпечення таємниці листування при відправці та отриманні
будь-якої кореспонденції;
доступ до засобів масової інформації;
дозвілля, заняття творчою діяльністю;
відправлення релігійних обрядів, додержання релігійних
канонів;
звернення безпосередньо до керівника або завідуючого
відділенням психіатричного закладу з питань надання психіатричної
допомоги, виписки з психіатричного закладу та додержання прав,
передбачених цим Законом;
допомогу по загальнообов’язковому державному соціальному
страхуванню або пенсію згідно з законодавством.
Особи під час перебування у психіатричному закладі мають
також права, які за рішенням лікаря-психіатра (комісії
лікарів-психіатрів) в інтересах захисту їх здоров’я чи безпеки, а
також в інтересах здоров’я або безпеки інших осіб можуть бути
обмежені:
приймати відвідувачів наодинці;
придбавати і використовувати предмети повсякденного вжитку;
перебувати на самоті.
Рішення про обмеження прав осіб, яким надається психіатрична
допомога, фіксується у медичній документації із зазначенням строку
його дії та може бути оскаржено до суду.
Забороняється залучення осіб, яким надається психіатрична
допомога, до примусової праці.
Стаття 26. Інформація про стан психічного здоров’я особи та
надання психіатричної допомоги
Лікар-психіатр зобов’язаний пояснити особі, якій надається
психіатрична допомога, з урахуванням її психічного стану, у
доступній формі інформацію про стан її психічного здоров’я,
прогноз можливого розвитку захворювання, про застосування методів
діагностики та лікування, альтернативні методи лікування, можливий
ризик та побічні ефекти, умови, порядок і тривалість надання
психіатричної допомоги, її права та передбачені цим Законом
можливі обмеження цих прав при наданні психіатричної допомоги.
Право на одержання зазначеної інформації щодо неповнолітнього
віком до 15 років та особи, визнаної у встановленому законом
порядку недієздатною, мають їх законні представники.
Особа при наданні їй психіатричної допомоги або її законний
представник має право на ознайомлення з історією хвороби та іншими
документами, а також на отримання в письмовому вигляді будь-яких
рішень щодо надання їй психіатричної допомоги.
У випадках, коли повна інформація про стан психічного
здоров’я особи може завдати шкоди її здоров’ю або призвести до
безпосередньої небезпеки для інших осіб, лікар-психіатр або
комісія лікарів-психіатрів можуть таку інформацію обмежити. У
цьому разі лікар-психіатр або комісія лікарів-психіатрів інформує
законного представника особи, враховуючи особисті інтереси особи,
якій надається психіатрична допомога. Про надану інформацію або
її обмеження робиться запис у медичній документації.
Стаття 27. Професійні права, обов’язки та пільги
лікаря-психіатра, інших працівників, які беруть
участь у наданні психіатричної допомоги, у тому
числі здійснюють догляд за особами, які
страждають на психічні розлади
Професійні права, обов’язки лікаря-психіатра, інших
працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, у
тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на
психічні розлади, при наданні психіатричної допомоги
встановлюються Основами законодавства України про охорону
здоров’я, цим Законом та іншими законами. Лікар-психіатр, інші
працівники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в
тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на
психічні розлади, мають право на пільги, встановлені
законодавством України для осіб, зайнятих на важких роботах та з
шкідливими і небезпечними умовами праці.
Виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії
лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного
захворювання, прийняття рішення про необхідність надання
психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку
для розгляду питання, пов’язаного з наданням психіатричної
допомоги в примусовому порядку.
При наданні психіатричної допомоги лікар-психіатр, комісія
лікарів-психіатрів незалежні у своїх рішеннях і керуються лише
медичними показаннями, своїми професійними знаннями, медичною
етикою та законом.
Лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів несуть
відповідальність за прийняті ними рішення відповідно до закону.
Рішення, прийняте лікарем-психіатром або комісією
лікарів-психіатрів при наданні психіатричної допомоги,
викладається у письмовій формі та підписується лікарем-психіатром
або комісією лікарів-психіатрів.
Лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів мають право
відмовити у наданні психіатричної допомоги у разі відсутності
підстав для її надання. Відмова у наданні психіатричної допомоги
із зазначенням її причин фіксується у медичній документації за
підписом особи чи її законного представника та лікаря-психіатра
або комісії лікарів-психіатрів.
Лікар-психіатр, інші працівники, які беруть участь у наданні
психіатричної допомоги, мають право на конфіденційність відомостей
про своє місце проживання, склад сім’ї, номер домашнього телефону
тощо.
Стаття 28. Обов’язкове страхування працівників, які беруть
участь у наданні психіатричної допомоги,
в тому числі здійснюють догляд за особами,
які страждають на психічні розлади
Працівники, які беруть участь у наданні психіатричної
допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які
страждають на психічні розлади, на випадок заподіяння шкоди їх
здоров’ю або смерті, пов’язаних з виконанням ними службових
обов’язків, підлягають державному обов’язковому страхуванню.
Перелік цих працівників та порядок їх страхування встановлюються
Кабінетом Міністрів України.
Стаття 29. Обов’язки власника психіатричного закладу або
уповноваженого ним органу
Власник психіатричного закладу або уповноважений ним орган
зобов’язаний:
створювати необхідні умови для надання психіатричної допомоги
та правового захисту осіб, яким надається психіатрична допомога;
забезпечувати осіб, яким надається психіатрична допомога,
психіатричною допомогою гарантованого рівня та іншою необхідною
медичною допомогою;
знайомити осіб, яким надається психіатрична допомога, або їх
законних представників із законодавством про психіатричну
допомогу, правилами внутрішнього розпорядку психіатричного
закладу, а також адресами та телефонами відповідних органів
державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових
осіб, громадських організацій, до яких може звернутися особа у
разі порушення її прав;
здійснювати захист прав і законних інтересів осіб, визнаних у
встановленому законом порядку недієздатними, які не мають
законного представника;
створювати умови для дозвілля осіб, яким надається
психіатрична допомога;
своєчасно інформувати членів сім’ї, інших родичів або
законних представників чи інших осіб (за вибором осіб, яким
надається психіатрична допомога) про стан їх здоров’я та
перебування у психіатричному закладі;
створювати безпечні умови надання психіатричної допомоги;
забезпечувати виконання вимог санітарного законодавства;
забезпечувати належні умови праці фахівців та інших
працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в
тому числі здійснюють догляд за особами, яким надається
психіатрична допомога;
виконувати інші обов’язки, пов’язані з наданням психіатричної
допомоги, передбачені законом.
Розділ IV КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ З НАДАННЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ
Стаття 30. Контроль за діяльністю з надання психіатричної
допомоги
Державний контроль за діяльністю психіатричних закладів усіх
форм власності та фахівців, інших працівників, які беруть участь у
наданні психіатричної допомоги, здійснює центральний орган
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони
здоров’я. { Частина перша статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5460-VI ( 5460-17 ) від 16.10.2012 }
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту
населення:
організовує роботу щодо призначення та виплати грошової
допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом I
чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком
лікарської комісії медичного закладу потребує постійного
стороннього догляду;
здійснює нормативно-правове регулювання, методичне
забезпечення і координацію діяльності центральних та місцевих
органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо
опіки і піклування над повнолітніми недієздатними особами та
особами, дієздатність яких обмежена, а також їх соціального
захисту. { Статтю 30 доповнено новою частиною згідно із Законом N 5462-VI
( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого
самоврядування у межах своїх повноважень здійснюють контроль за
діяльністю психіатричних закладів усіх форм власності та фахівців,
інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної
допомоги, а також контроль за виконанням своїх обов’язків
законними представниками.
Громадський контроль за діяльністю психіатричних закладів
усіх форм власності незалежно від їх підпорядкування та за
фахівцями, іншими працівниками, які беруть участь у наданні
психіатричної допомоги, здійснюється об’єднаннями громадян у межах
їх компетенції відповідно до законодавства України про об’єднання
громадян.
Представники об’єднань громадян можуть відвідувати
психіатричний заклад відповідно до вимог, встановлених правилами
внутрішнього розпорядку цього закладу.
Стаття 31. Нагляд за додержанням і застосуванням законів при
наданні психіатричної допомоги
Нагляд за додержанням і застосуванням законів при наданні
психіатричної допомоги здійснюється Генеральним прокурором України
та підпорядкованими йому прокурорами відповідно до закону.
Розділ V ПОРЯДОК ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ, ДІЙ І БЕЗДІЯЛЬНОСТІ, ПОВ’ЯЗАНИХ З НАДАННЯМ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ
Стаття 32. Оскарження рішень, дій і бездіяльності, пов’язаних з наданням психіатричної допомоги
Рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права,
свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної
допомоги, можуть бути оскаржені, за вибором цих громадян, до
власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного
закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або
уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів
(вищестоящих посадових осіб), або безпосередньо до суду.
Особи, які страждають на психічні розлади, та їх законні
представники звільняються від судових витрат, пов’язаних з
розглядом питань щодо захисту прав і законних інтересів особи при
наданні психіатричної допомоги в порядку, встановленому
законодавством.
Стаття 33. Відповідальність за порушення законодавства про
психіатричну допомогу
Особи, винні у порушенні законодавства про психіатричну
допомогу, несуть відповідальність згідно з законами України.
Розділ VI ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім
абзацу четвертого статті 5, абзацу дванадцятого частини третьої
статті 25 і статті 28, які набирають чинності з 1 січня 2001 року.
2. До приведення законодавства України у відповідність з цим
Законом нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не
суперечить цьому Закону.
3. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк:
подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо
приведення законів України у відповідність з цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим
Законом;
забезпечити перегляд та скасування міністерствами та іншими
центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових
актів, що суперечать цьому Закону;
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених
цим Законом.
4. Внести зміни до таких законів України:
1) статтю 6 Закону України «Про страхування» ( 85/96-ВР )
(Відомості Верховної Ради України, 1996 р., N 18, ст. 78; 1998 р.,
N 2, ст. 4, N 11-12, ст. 50; 1999 р., N 4, ст. 35) доповнити
пунктом 29 такого змісту:
«29) державне обов’язкове страхування працівників, які беруть
участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють
догляд за особами, які страждають на психічні розлади»;
2) статтю 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня
1993 року N 7-93 «Про державне мито» (Відомості Верховної Ради
України, 1993 р., N 13, ст. 113, N 26, ст. 281, N 49, ст. 459;
1994 р., N 28, ст. 241, N 29, ст. 257, N 33, ст. 300; 1995 р.,
N 13, ст. 85, N 14, ст. 90; 1996 р., N 9, ст. 43, N 41, ст. 192,
N 52, ст. 306; 1997 р., N 6, ст. 46, N 9, ст. 70, N 18, ст. 131)
доповнити пунктом 41 такого змісту:
«41) громадяни — за позовами, з якими вони звертаються до
суду в справах, пов’язаних із захистом прав і законних інтересів
при наданні психіатричної допомоги»;
3) частину першу статті 43 Основ законодавства України про
охорону здоров’я ( 2801-12 ) (Відомості Верховної Ради України,
1993 р., N 4, ст. 19) викласти у такій редакції:
«Згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ
пацієнта необхідна для застосування методів діагностики,
профілактики та лікування. Щодо пацієнта, який не досяг віку
15 років, а також пацієнта, визнаного в установленому законом
порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх
законних представників».
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 22 лютого 2000 року
N 1489-III
Военным медикам — психиатрам ГВКГ МО Украины, руководству Военно-медицинского департамента МО, да и самому МОЗ Украины как-то по одному месту этот Закон. http://gvkg.kiev.ua/index.php/forum/2-knyha-vidhukiv-i-propozytsii/2201-obrashchenye-k-rukovodstvu-departamenta-y-hospytalia