Лікування галоперидолом закінчилося смертю
В психіатричній лікарні Павлова 11 червня 2023 року померла жінка. Як стверджують лікарі-психіатри, Юля викинулася з вікна третього поверху, і це було самогубство. Проте спілкування з близькими померлої викрило деякі деталі, що піддають сумніву це твердження.
Це далеко не перша смерть у психіатричному закладі, яка не розслідується належним чином. Проте ми постійно отримуємо скарги від громадян про жорсткі умови перебування в психлікарнях, залякування, застосування примусу, насильства й надмірної кількість препаратів,.і що часто психотропні препарати, зокрема галоперидол, використовують задля покарання.
Публікуємо оповідь близької подруги Юлі за її проханням.
Я познайомилася з Юлею 30 років тому. Вона була 69-го року народження, старша за мене, але я завжди ставилася до неї, як до молодшої сестри. Ми жили поруч, я допомагала їй, піклувалася, наші діти зростали разом і вона була мені дуже близькою людиною. Юля мала вищу освіту, була розумною, доброю, з гарним почуттям гумору і цілком нормальною, але дуже довірливою.
Коли ми познайомилися, її мати знаходилася в одному з психоневрологічних диспансерів Києва, де опинилася через розлучення з чоловіком, яке проходило дуже важко. До цього в мами все було гаразд – вона ніколи не зверталася за допомогою до психіатрів і не лікувалася, але з психлікарні вже не вийшла. Вона там померла.
Вона почала приймати дуже багато препаратів, які їй прописував психіатр, і я бачила як вони на неї впливають
Після смерті мами Юля дуже засмутилася і почала казати, що це може бути спадкове, і що вона боїться, що з нею теж таке станеться. Я намагалася її заспокоїти, казала, що вона – не її мама, що в неї все буде зовсім інакше, але з того часу Юля почала звертатися до психіатрів. Раз на рік або на два роки вона викликала швидку, і її відправляли у стаціонар.
Вона почала приймати дуже багато препаратів, які їй прописував психіатр, і я бачила як вони на неї впливають. Раніше ми багато гуляли і вона завжди рухалася швидше за мене, я ледве могла її наздогнати, але після препаратів вона перетворювалась на зомбі. Відчувала памороку, не могла стояти, інколи навіть ногу не могла підняти, робила якийсь рух і застигала. Згодом вона отримала інвалідність за психіатричним діагнозом, але за всі 30 років навіть натяку не було на те, що вона хоче закінчити життя самогубством.
Я наполягала, щоб вона зменшувала дозу, і коли вона це робила, у неї відбувалися покращення стану. Я казала Юлі, що вона не хвора, що це у неї така лабільна, рухлива психіка, що у багатьох людей саме так, і ніколи не чула від неї якихось нісенітниць, що її хтось переслідує або проводить таємні експерименти – нічого, що б відрізняло її від нормальної людини. Вона тільки постійно казала, що відчуває страх, і це не про марсіян або ще щось безглузде, а страх без причини. Проте серед побічних дій психотропних ліків, що вона вживала, довіряючи психіатру, якраз вказано, що вони можуть викликати почуття страху, тривожність, депресію тощо.
Одного разу, коли Юлі стало краще після відмови від препаратів, психіатр заявив: «Буде смішно, якщо з’ясується, що вони були тобі не потрібні»
Коли від якогось препарату їй ставало зле, на моє запитання, як так може бути від ліків, які мають допомагати, психіатр казав: «До цього треба звикнути». Від деяких ліків її починало трусити, вона не могла чашку до рота донести, тому що все розливала, а коли це не проходило, психіатр казав: «З цим треба змиритися, що буде трясти весь час».
Два роки тому вона вчергове опинилася у Павлівці. Я телефонувала її психіатру, а він був п’янючий, казав, що з нею все добре, глузував. Він взагалі поводився дуже нечемно, постійно втручався в її особисте життя і надавав безглузді поради. Одного разу, коли Юлі стало краще після відмови від препаратів, він заявив: «Буде смішно, якщо з’ясується, що вони були тобі не потрібні», – і це він казав про ліки, які вона приймала майже 20 років!
Враження таке, що психіатри самі не знають, що потрібно, а що не потрібно, і кожного разу експериментують з людиною. Але це не якась валеріанка – це дуже страшні препарати з купою побічних ефектів – достатньо почитати інструкцію. Навіть молода, здорова людина від такої кількості може отримати купу жахливих наслідків. В Юлі так померла донька – вона отримала від швидкої укол заспокійливого, потім випила ще якусь таблетку, заснула і більше не прокинулася.
Якщо мені вдавалося її відмовити від вживання певних ліків, їй ставало набагато краще. Ми знов починали з нею гуляти, і вона веселішала. Був період, що в лікарні на деякий час змінився психіатр, і він теж наполягав на тому, щоб Юля зменшувала дозу. Їй завжди без них ставало краще.
Вона ніколи не мала суїцидальних думок або галюцинацій, що можуть підтвердити люди, які її знали
На початку червня до мене зателефонував співмешканець Юлі. Вони жили разом в її квартирі, проте не були розписані. Я не дуже його любила, тому що він випивав, але якщо в них щось траплялося, він телефонував мені, і я намагалася їм якось допомогти. Петро (ім’я змінено) сказав, що Юлі стало зле, вона викликала швидку і її відвезли до психлікарні – вона погодилася трохи підлікуватися й просила через 10 днів приїхати за нею, щоб відвезти до стоматолога, тому що з психлікарні самостійно не відпускають.
Ми домовилися з Юлею, що 20 червня я її заберу, і ми поїдемо до стоматолога, щоб поставити їй коронку, але 11-го зранку Петро знов подзвонив і сказав, що Юлі не стало – вона скоїла самогубство. Але ж це на неї геть не схоже! Вона ніколи не мала суїцидальних думок або галюцинацій, що можуть підтвердити люди, які її знали.
Разом з другом ми приїхали до психіатричної лікарні Павлова. Я сказала, що я родичка Юлі, нянечка впустила нас, провела в окрему кімнату, замкнула двері і пішла. Ми біля години чекали за зачиненими дверима і я почала стукатися, щоб дізнатися, на яких підставах нас тут затримують. Нянечка з’явилася, відповіла, що завідуюча зайнята – приїхала поліція і вони укладають протокол, – а я дуже знервована і мені треба зробити укол, щоб я заспокоїлася.
Коли двері нарешті відчинили, зі мною ніхто не став розмовляти, але почали залякувати, стверджуючи, що я заважаю слідству, і що мені треба вколоти заспокійливе. Я пропонувала зробити розтин, який має бути зроблений за законом, на що поліцейський сказав, що він відкриє на мене кримінальну справу за перешкоджання слідству, якщо я буду втручатися. І ще додав, що я не родичка, тому не маю ніяких прав на це, а вони спілкуються з її цивільним чоловіком.
За словами психіатра Юлі вкололи подвійну дозу галоперидолу. Можливо це він на неї так вплинув, але від галоперидолу не можна навіть вийти з палати
Ситуація не вкладалася в голові. Зі слів Петра я дізналася, що психіатри казали, начебто у Юлі були якісь голоси, які спонукали її стрибнути, але я знаю її 30 років, і ніколи нічого подібного не було. Вона завжди жалілася лише на страхи – це можуть підтвердити ті, хто її знають.
Трагедія сталася в неділю зранку, що теж дивно, тому що Юля завжди казала, що зранку їй краще. Вона відпочивала за ніч, мабуть ліки переставали діяти, і тому вона завжди зранку відчувала себе краще.
Петро сказав, що за словами психіатра Юлі вкололи подвійну дозу галоперидолу. Можливо це він на неї так вплинув, але від галоперидолу не можна навіть вийти з палати, тому що він просто розмазує людину – усі м’язи сковані. Це його призначення – знерухомлювати «буйних» пацієнтів. Також я розмовляла з подругою Юлі, з якою та познайомилася в лікарні, і вона казала що під галоперидолом навіть в туалет складно сходити, і ще казала, що восьме відділення, де це сталося, найжорсткіше за ставленням до пацієнтів.
Також не зрозуміло, як Юля з другого поверху, де вона перебувала, потрапила на горище. В психлікарні усі двері замкнено на ключ, вікна заґратовані і теж замикаються, пацієнти 24/7 знаходяться під наглядом. Вікно, з якого вона начебто стрибнула, було ціле, вбитися с такої висоти малоймовірно, і взагалі невідомо, як Юля до нього дісталася і відчинила під подвійною дозою галоперидолу.
Його спочатку залякали, що він не зможе поховати Юлю, якщо буде щось вимагати, через це примусили підписати відмову від будь-яких претензій
За допомогою свого друга ми знайшли багато дивного в цій подіях. Кримінальне провадження було розпочато, в іншому закладі (Оранжерейна, 9) було зроблено судмедекспертизу, але цивільний чоловік сказав, що нічого не треба, тому що ми нічого не зможемо зробити і взагалі нічого не зможемо довести. Усі дані, усі документи надавалися виключно йому, проте коли я спитала Петра, який номер справи, він відповів, що навіть не дивився.
Він сказав, що підписав відмову від скарг або наполягань на кримінальному провадженні. А згодом зізнався, що його спочатку залякали, що він навіть поховати Юлю не зможе, якщо буде щось вимагати, через це примусили підписати відмову від будь-яких претензій, і тільки тоді видали довідку, яка потрібна для поховання.
Я хотіла звернутися до суду, але мама мене переконала цього не робити, сказавши, що я буду довго судитися, залишуся зовсім без грошей, а потім під мене почнуть копати і щось підкинуть.
Я розповідаю це, тому що воно мені дуже болить. Людина, яка потрапляє до психіатричної лікарні, стає беззахисною. Я хочу щоб ця історія залишилася і стала відомою, тому що Юлю нема кому захистити, і це дуже боляче.
Якщо це комусь допоможе, то треба бути обережнішим з психіатричними лікарнями, з психіатрами і не довіряти їм безумовно. У них загинула жінка, яка не була агресивною, не мала ніяких голосів, але була дуже наївною і довірливою, а вони навіть не пояснюють, що відбулося. Замість того, щоб слідкувати та піклуватися за своїми пацієнтами, вони зачиняють того, хто прийшов дізнатися, що сталося з близькою людиною, тримають під замком годинами, а після кажуть: «Ви дуже нервуєте. Треба вколоти вам заспокійливе».
Хай моя оповідь стане в пригоді іншим, щоб вони знали, що не можна беззаперечно довіряти психіатрам. Людина, яка знаходиться в певному стані, шукає допомоги і готова слухатись будь-кого, щоб покращити свій стан. Але стається зовсім інше.
Висновок
Ця історія про зруйноване життя вкотре показує, що може статися, якщо людина довіряє своє психічне здоров’я діючій системі психіатрії. Щотижня ми дізнаємося від очевидців про випадки, де пацієнти зазнають непотрібного та часто дуже шкідливого лікування препаратами, які мають непередбачувані ефекти. Однак пацієнтів не інформують про можливі наслідки психіатричних ліків, про можливість відмовитися від психіатричного лікування і нічого не розповідають про альтернативне лікування.
Цю практику має бути змінено, щоб психіатрія діяла виключно в межах чинного законодавства, дотримуючись принципів гуманності і поважного ставлення до людей.
Якщо ви чи ваші близькі постраждали від дій психіатрів, зіткнулися з примусом, насильством, жорстокістю, шахрайством або порушенням ваших прав, повідомте про це Громадянську комісію з прав людини.
- +38 (066) 803 5583
- +38 (067) 465 3305
- info@cchr.org.ua
Також ви можете повідомити про свій випадок, заповнивши форму зовротного зв’язку
