Як психіатрія діє поза межами закону
Село Липини, Луцька область. Майстер спорту з греко-римської боротьби отримав травму спини і закінчив виступи. Йому був потрібен час на реабілітацію, але він потрапив у пастку психіатрії. Рідна мати переконала його, що буде добре отримати інвалідність з психіатричного діагнозу.
Невідомо, чому вони вирішили діяти таким чином, замість того, щоб займатися наявною травмою, але широко відомо, що психіатричну хворобу дуже легко симулювати. Яскравим прикладом цього є експеримент Розенхана, проведений у 1973 році. Цей експеримент став найбільшим ударом для психіатрії. Професіоналізм кращих лікарів-психіатрів був поставлений під сумнів. І час від часу робилися заяви: «Очевидно, що в психіатричних лікарнях ми не можемо відрізнити здорових від хворих».
Так чи інакше, постраждалий погодився, що так буде «краще», він отримує пенсію, і йому було зроблено психіатрична інвалідність. Адже він мав проблему суто фізичного характеру і ніяких психічних або психологічних відхилень.
З цього моменту почалася тривала історія, протягом якої людину по декілька разів на рік відправляли у психлікарню, де йому кололи галоперидол й сібазон. Наслідки від цих психотропних ліків дуже руйнівні навіть для достатньо здорової людини, про що вказано в інструкціях.
Згодом, у червні 2023 року, родич постраждалого запропонував піти далі і зробити його недієздатним через «психіатричну хворобу», щоб отримати над ним опікунство і через це уникнути мобілізації. На це постраждалий згоди НЕ дав, але до нього застосували насильство. Викликали поліцію, одягнули кайданки і запроторили до психлікарні примусово, не маючи законного судового рішення. Єдиною підставою для цього була «психіатрична історія» людини, хоча вона, вочевидь, не справжня.
З юридичної точки зору поліція порушила протокол, і перевищила свої повноваження. Вони наче поставили людині психіатричний діагноз, самостійно прийняли судове рішення і застосували до людини примус. Це системне порушення прав людини при поміщенні до психіатричної лікарні. Окрім того незаконне поміщення в заклад з надання психіатричної допомоги передбачає кримінальну відповідальність згідно зі статтею 151 КК України.
Рішення про визнання недієздатним було ухвалено судом з порушеннями процесуального кодексу і без адвоката. За намагання відстояти свої права, у серпні, його ще раз примусово, всупереч чинного законодавства відправили до психлікарні, вже як недієздатного. Знов відсутнє рішення суду про примусове поміщення до місця несвободи, яким є психіатрична лікарня, знов насилля з боку поліції.
- Таким чином за допомогою психіатрів здійснюється протиправний контроль над людиною. Вона стає наче річ, яка немає жодних прав і можливості захистити себе. Але майстер спорту не погодився далі терпіти таке знущання і залишив психлікарню самостійно.
Чи може він понести відповідальність за те, що втік з психіатричної лікарні? В цьому випадку жодної, тому що вся ця історія відбулася за межами правового поля. Тут скоріше стоїть питання притягнення до відповідальності учасників цієї схеми каральної психіатрії. Після консультації правозахисника Громадянської комісії з прав людини постраждалий написав заяву до відповідних органів.
Катівня на замовлення
На гарячу лінію ГКПЛ зателефонувала Наталя. Вона розповіла, що перебуває у вінницькій психлікарні вже півтора місяця проти своєї волі. На запитання правозахисника, чи є рішення суду на примусове утримання в психіатричному закладі, відповіла, що такого рішення немає.
До психлікарні її відправили сусіди «які не хотіли, щоб вона жила поруч». Раніше це робила її матір, бо «не подобалася поведінка». Згодом вона зробила дочці інвалідність II групи з психіатричного діагнозу, і почала отримувати гроші з бюджету, тобто з податків.
Фактично людину позбавили волі в незаконний спосіб за допомогою психіатричної лікарні. Це і є каральна психіатрія.
Що з’ясувала юридична служба ГКПЛ. Наталії проти її волі кололи психотропні препарати і давали пігулки, хоча відповідного рішення суду на примусове лікування не було. Це має ознаки кримінального злочину згідно зі статтею 314 КК України «Незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів».
Ситуація була доведена до керівництва психіатричного закладу. Головний лікар пояснила, що Наталю не відпускають, тому що за нею не приїжджають батьки, і що під впливом таких доз препаратів людина наче сильна п’яна – сама може не доїхати додому. Але й одночасно їй продовжували колоти препарати, порушуючи закон.
Наталія отримала консультацію з роз’ясненням її прав. Психіатру було надано вичерпну інформацію про відповідальність за такі зловживання, і тільки після цього Наталію перестали накачувати психотропними ліками, а за два дні за нею приїхали батьки. Вона зателефонувала до ГКПЛ і підтвердила, що її відпустили, але ще досі «під ногами земля ходуном» від препаратів.
Постає питання:
- Чому лікарня, де тим, хто переживає стрес, мали б надавати допомогу, працює наче катівня на замовлення?
- І чому без втручання правозахисників людина не може себе захистити, будучи позбавлена базових прав?
Побутова каральна психіатрія
Євген сумісно мешкав з Мариною (імена змінено). Його тітка, разом з матір’ю були проти цих стосунків і намагалися впливати на рішення Євгена за допомогою психіатрії. У січні 2023 його примусово відправили в психлікарню Павлова, м. Київ. Важко уявити в якій спосіб психіатри намагалися змінити його наміри стосовно Марини, але їм це не вдалося.
До цього випадку ніяких скарг на психічне здоров’я, звернень до психіатрів або неадекватної поведінки Євген не виказував, будучи цілком психічно здоровою людиною.
На початку серпня його знов примусово відвезли до психлікарні. Марина звернулася до Громадянської комісії з прав людини за допомогою. Вона розповіла, що за проханням тітки психіатри обманом змусили Євгена підписати добровільну згоду на лікування, а також заборонили Марині його відвідувати.
Судового рішення або запиту від психіатрів до суду на примусове утримання Євгена в психіатричному стаціонарі, звісно ж, не було. А якщо добровільна згода була підписана під примусом, то будь-яке документальне підтвердження, що людина утримується в психлікарні в законний спосіб, відсутнє. За свідченням Марини Євгену зразу почали колоти надмірні дози психотропних препаратів, від яких він ледве міг говорити.
Це має ознаки кримінального злочину з боку психіатрів за тими ж самими статтями КК України:
- Стаття 151 Незаконне поміщення в заклад з надання психіатричної допомоги карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
- Стаття 314 Незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
Отримавши консультацію від працівника ГКПЛ, Марина написала заяву на ім’я головного лікаря Мішиєва В.Д., щоб Євгена відпустили, тому що його утримують незаконно. Подала заяву через канцелярію, зафіксувавши вхідний номер. За цим вона відправилася до заступника по стаціонару Лебедєва Д.С., але той відмовився задоволнити її прохання.
Тоді Марина звернулася до директора з медичної частини, Ігнатова М.Ю., на що він заявив: «Євген «не хоче Вас бачити». Але на дворі до Марини звернувся один з пацієнтів лікарні зі словами: «Якщо Ви Марина, то Євген передає Вам привіт». Тобто ствердження психіатра не було правдою.
За рекомендацією ГКПЛ Марина викликала поліцію. Поліція прибула до психлікарні, зайшла до відділення, де знаходився Євген і «підтвердила», що той не хоче бачити Марину, але на її прохання довести його відмову відео фіксацією, вони не змогли надати нічого.
Наступного дня Марина знов прийшла до керівництва ТМО «Психіатрія», наполягаючи на тому, що Євгена утримують незаконно, та надала свідчення, що він хоче її бачити. Через декілька годин Євгена виписали і відпустили.
Вирішальним в цій спробі застосувати психіатрію в каральних цілях стала наполегливість Марини. Завдяки втручанню Громадянської комісії з прав людини, яка надала правову консультацію, вона здійснила певні кроки і досягла СПРАВЕДЛИВОСТІ.
Але, ця справедливість є частковою, тому що статті 151 і 314 КК України, які суцільно порушуються в психіатричній системі, передбачають відповідальність з позбавленням волі від ТРЬОХ до П’ЯТИ років.
Навіть якщо людина надала добровільну згоду на лікування, чому вона автоматично втрачає право на добровільну відмову і не може також добровільно покинути психлікарню? Законодавчий механізм, якій регулює це питання, має певні недоліки, що надає широке поле для зловживань з боку психіатрів і зацікавлених осіб.
Станом на зараз вже є декілька кримінальних проваджень стосовно вбивства пацієнтки у психлікарні Павлова групою осіб за попередньою змовою, яка активно саботується, про шо ми писали раніше. Також є кримінальні провадження по схожих злочинах в інших психіатричних лікарнях України.
Якщо ви чи ваші близькі постраждали від дій психіатрів, зіткнулися з примусом, насильством, жорстокістю, шахрайством або порушенням ваших прав, повідомте про це Громадянську комісію з прав людини.
- +38 (066) 803 5583
- +38 (067) 465 3305
- info@cchr.org.ua
