продовження, початок тут
У серпні 1969 Григоренко була знову призначена судово-психіатрична експертиза, яка пройшла в Ташкенті з висновком:
Григоренко П.Г. ознак психічного захворювання зараз не проявляє, як не проявляв їх в період здійснення (2 півріччя 1965 року – квітень 1969) інкримінованих йому злочинів, коли він усвідомлював свої дії і міг керувати ними. При скоєному був при повному розумі.
Такий висновок не задовольнив слідство, і була призначена повторна експертиза, на цей раз в інституті ім. Сербського. У Москві прийняли інше рішення, і в грудні 1969 року кримінальна справа Петра Григоренко була спрямована до суду з резолюцією «для застосування заходів медичного характеру». 27 лютого 1970 суд виніс постанову:
Вважати встановленим здійснення Григоренко П.Г. злочинів, передбачених ч.1 ст.70, ст.190-1 УК РСФСР і ст.191-4 УК УзбССР в стані неосудності.
По цій постанові 26 травня 1970 Григоренко відправили до психіатричної лікарні спеціального типу в Черняхівск, Калінінградській області. У 1972 році молодий психіатр Семен Глузман заочно провів психіатричну експертизу Петру Григоренко. Глузман вивчав статті самого Петра Григоровича, висновки і коментарі судово-психіатричних експертиз, і повідомлення його друзів і однодумців, на підставі чого зробив висновок:
Григоренко психічними захворюваннями не страждає
Вимогу відміни примусових заходів відносно Григоренко Семен Глузман відправив до Черняхівської спеціалізованої психіатричної лікарні і в Комітет прав людини академіка Андрія Сахарова. У березні 72-го у Глузмана був проведений обшук, і він був заарештований. У жовтні 1972 Семен Глузмана визнали винним по статті «антирадянська агітація і пропаганда» і засудили до семи років ув’язнення і трьох років заслання.
У психіатричній лікарні на Петра Григоровича чинили тиск, застосовували примусові заходи медичного характеру, намагаючись зломити його волю. У травні 1974 під значним тиском протестів по всьому світу Петра Григоренко випустили з психіатричної лікарні з формулюванням:
У продовженні примусових заходів медичного характеру Григоренко П.Г. не потребує, може бути виписаний під систематичне спостереження районного психіатра і опіку рідних.
Петро Григоренко продовжив свою правозахисну діяльність, активно співпрацюючи з центром академіка Сахарова, спілкуючись з Володимиром Буковським, Мустафою Джемілєвим. У січні 1976 під особистим контролем глави КДБ Юрієм Андроповим з Петром Григоренко була проведена «профілактична бесіда» у зв’язку з тим, що він
… відновив зв’язки з активними учасниками антигромадської діяльності. Бере участь в провокаційних зборищах, підготовці і передачі за кордон наклепницької інформації про порушення прав людини, які ніби-то мають місце в Радянському Союзі, у тому числі з так званого «кримськотатарського питання».
У травні 1976 Петро Григоренко ініціював основу Московської Гельсінської групи, потім брав участь в створенні Української Гельсінської групи. У кінці 1977 року на півроку разом з дружиною відправився в США для проведення складної операції, і побачити сина Андрія, що емігрував. У лютого 1978 Указом Президії Верховної Ради СРСР Петро Григоренко був позбавлений радянського громадянства і права на повернення в СРСР з мотивацією.
Систематично здійснює дії, не сумісні з приналежністю до громадянства СРСР і завдає своєю поведінкою збитку престижу Союзу РСР.
У Америці він очолив представництво Української Гельсінської групи, вів активну діяльність і зустрічався з багатьма державними і політичними діячами, включаючи глав урядів Джима Картера, Рональда Рейгана, прем’єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер. Брав участь в міжнародних форумах, а його роботи публікувалися в провідних засобах масової інформації демократичних країн.
Петро Григоренко помер в 1987 році в США. Посмертна психіатрична експертиза, проведена в 1991 році, визнала Петра Григоренко здоровим. У 1990 році Указом Президента СРСР Михайла Горбачова йому посмертно повернули радянське громадянство; у 1993 році Указом Президента РФ Бориса Єльцина він посмертно відновлений в званні генерал-майора.
