Швейцарські учені представили датчик, який, на їх думку, визначатиме рівень тривожності людини. Цей сенсор для постійного носіння на тілі розробили у Федеральній політехнічній школі Лозанни. Датчик замірює концентрацію кортизолу – гормону стресу – в поті людини. Надчутливий електрод приклеюється пластирем на шкіру і здатний збирати дані впродовж тривалого часу.
Піт людини містить усі біомаркери стану організму, і така технологія прочитування була розроблена кілька років тому в Стенфорді. Тепер учені пропонують вимірювати вміст гормону в реальному часі. Аналіз коливань рівня кортизолу через природні добові ритми і певні події в житті людини повинен виявляти чинники стресу, але тлумачення цих даних дуже непроста справа навіть для фахівців.
Чи можна буде таким чином виміряти депресію або те, що психіатри називають «тривожними розладами»? З одного боку є вимірний показник, з іншого – хто визначатиме, що цей показник означає? Область душевного здоров’я людини і без того досить сильно заплутана психіатрією, повна зловживань і порушень. У психіатрії немає наукового підходу, і будь-які показники трактуються вільно і часто суперечливо.
Що таке стрес (англ. stress напруга)? Це особливий стан організму людини і ссавців, що виникає у відповідь на сильний зовнішній подразник, у тому числі холод, голодування, фізичні і психічні травми. Це природна реакція, за допомогою якої організм справляється з неординарною зовнішньою дією.
Уявіть собі показники такого сенсора на тілі спортсмена, який виступає на відповідальних міжнародних змаганнях, викладаючись за гранню людських можливостей. Домашня сварка, виступ перед аудиторією, неприємна новина або зустріч, людина голодна або замерзша – усе це даватиме скачки кортизолу в рідинах організму.
Одна з постійних причин звернення громадян в ГКПЛ саме і полягає в тому, що звичайнісінькі ситуації і нормальні людські реакції можуть тлумачитися, як психічний розлад. Тоді виникає висока вірогідність ризику, що людина потрапить в психіатричну систему, звільнитися з якої практично не можливо. Одного разу повішений ярлик безумства може повністю завершити життя для будь-якого з громадян.
У ГКПЛ звернулася мешканка Львівської області Ніна (ім’я змінене). Переслідування з боку психіатрії тривають з 2014 року. Жінка така залякана і боїться відплати з їх боку, що побажала залишитися інкогніто. Почалося все з того, що її дідуся на смерть збила машина. Порушник був виправданий, а спроба відновити справедливість обернулася для Ніни жорстоким цькуванням від людей, причетних до події. Їм вночі вибивали двері, погрожували розправою і тим, що «відправлять до психлікарні».
У мене почалися панічні атаки, і я поїхала в Київ. Думала, що почну нове життя. Там в один з днів на вулиці втратила свідомість, і мене забрали в 6-у міську поліклініку.
Стрес спровокував сильну кровотечу по-жіночому. Ніна потрапила в лікарню, а коли захотіла піти, їй викликали психіатра.
Коли лежала, пацієнтка із сусідньої палати підійшла і запитує: «Це твій батько приходив? Тобою хтось цікавився», – я зрозуміла, що тут щось не так, і вирішила піти. Підійшла до лікаря, просилася виписатися, а він почав кричати, що психіатр мене забере, і викликав психіатра. У мене забрали мої речі, телефон і пішли. Уранці мене відпустили.
Кровотеча у мене тривала, і коли стало зовсім погано, я викликала поліцію. Прибулий наряд сміявся: «Дзвонили стосовно тебе. Сказали, що ти божевільна», – і відвезли в 13-й відділ в центрі. Там я написала заяву і попросила викликати лікаря, але мені викликали психіатричку. Я поговорила з психіатром, вона сказала, що я нормальна, і відпустила. Потім я звернулася в клініку «Борис», здала там аналізи і мені призначили лікування. Раптом до мене підійшов психіатр і почав умовляти: «Ти просто до ранку у нас побудеш. Бачиш, в якому ти стані? Заспокоїшся».
Мені було так погано, що я погодилася, і мене відвезли на Фрунзе. Під ранок укололи ліки, а коли уранці я встала, мене схопили 3 санітари, побили і замотали в гамівну сорочку. Юлія (молодий психіатр) сказала, що сорочку знімуть, якщо я підпишу папери. Це був порожній лист, і я поставила підпис. Мене розв’язали.
Всього я лежала там близько двох тижнів. Потім заступник завідувача викликала швидку, мені зробили аналізи, сказали, що треба просто вітаміни, і відпустили.
Зараз Ніна сильно боїться, що її знову заберуть психіатри. Через те, що вона була в психіатричній лікарні, міська влада відібрала у неї дитину. Справу вів той же суддя, що і справа людини, яка збила її дідуся. Ніна хоче зняти діагноз, щоб у неї більше не могли відібрати дитину.
Подібних історій, коли важка життєва ситуація через втручання психіатрії стає для людини роковим поворотом, після якого вона може втратити права, майно або навіть дітей, відбувається багато. Це не одиничний випадок, а принцип роботи психіатричної системи.
Можливо, ученим зі Швейцарії варто бути украй обережними в тому, кому довірити користування своїм винаходом, і які принципи закладати в трактування даних, що прочитуються натільним сенсором для виміру рівня стресу.
Якщо ви самі або ваші близькі постраждали в результаті психіатричного лікування, зіткнулися з порушенням прав, примусом, насильством, шахрайством або жорстокістю в психіатрії, повідомите про це в Громадянську комісію з прав людини.
- +38 (066) 803 5583
- +38 (067) 465 3305
- info@cchr.org.ua
