Психіатрія, яка мала б бути інструментом лікування та підтримки психічного здоров’я, слугує як репресивний механізм для політичних переслідувань, захоплення майна та придушення незгодних. Ця проблема має глибокі корені в радянській системі, де “діагнози” використовували для ізоляції дисидентів, а препарати — для тортур і навіть вбивств. Семен Фішельович Глузман (1946–2026), видатний український психіатр і правозахисник, присвятив життя викриттю цих зловживань. Його смерть 16 лютого 2026 року в Києві стала втратою для правозахисного руху, але його спадщина продовжує освітлювати темні сторони психіатрії. Як президент Асоціації психіатрів України та директор Українсько-американського бюро захисту прав людини, Глузман доводив, що психіатрія не лікує, а руйнує: нейролептики на кшталт галоперидолу викликають злоякісний нейролептичний синдром, м’язову ригідність, тремор, депресію та летальні ускладнення, скорочуючи життя на роки. Його заочна експертиза справи генерала Петра Григоренка в 1971 році, де він спростував фальшивий діагноз “млявої шизофренії”, стала актом опору, за який Глузмана засудили до 10 років таборів і заслання.
Глузман сам пережив тортури в “Перм-36”, де в’язнів “лікували” препаратами, що призводили до хронічного болю, галюцинацій та суїцидів. Після звільнення в 1982 році він заснував організації для реформ і реабілітації жертв та як експерт викривав глобальні зловживання. Його книги та свідчення підкреслювали: психіатрія — “зброя масового знищення”, де антидепресанти викликають залежність і суїцид, а антипсихотики — метаболічні розлади, діабет та ранню смерть. Спадщина Глузмана актуальна сьогодні, коли в Україні психіатрія продовжує використовуватися для репресій. Реальні кейси з архівів Громадської комісії з прав людини (ГКПЧ) ілюструють, як система слугує для захоплення власності та політичних переслідувань, а не для лікування.
Психіатрія сьогодення в Україні підтримує “традиції” радянської- та виступає інструментом покарання. Людину карають за те, що вона є власником житла та використовують психіатрію, щоб позбавити майна. Наступні історії про це.
Історія Марини Д.: Психіатрія як інструмент захоплення майна
У 2016 році Марина Д., киянка без історії психічних розладів, стала жертвою примусової госпіталізації до Київської міської психіатричної лікарні №15. Згідно з її заявою до ГКПЧ від 3 листопада 2016 року, її забрали з дому без судового рішення, опечатали квартиру та призначили препарати, які вона не потребувала. Марина стверджувала: “Мене насильно помістили в психіатрію з метою відібрати квартиру. Я здорова, але мене тримають тут силоміць”. Це класичний приклад “психіатричного рейдерства”: родичі чи зацікавлені особи ініціюють госпіталізацію, щоб визнати людину недієздатною та заволодіти майном. Як і в радянські часи, описані Глузманом, тут відсутні медичні підстави — лише економічна мотивація. Марина заперечувала симптоми, але її тримали місяць, порушуючи Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю.
Історія Наталії Б.: Травля, крадіжки та психіатрія для захоплення власності
Наталія Б., киянка, донька відомого бізнесмена, зазнала системної травлі, що призвела до примусової госпіталізації в 2019 році. У анкеті ГКПЧ №42-20 від травня 2020 року вона описує конфлікти, що почалися з 6 травня 2019: сусіди генерували низькочастотний шум (інфразвук), який не давав спати, а з квартири зникали речі, коштовності, гроші та цінні папери. Коли Наталія викликала поліцію, охоронці та нацгвардія підтвердили несанкціоноване проникнення, але справа не рухалася. Вона відчувала постійне “нетверезе” самопочуття без алкоголю. Під час поїздки до родичів у Вінницьку область її тітка, змовившись з психіатром, ініціювала госпіталізацію. У психлікарні Наталію піддали електрошоковій терапії (ЕШТ) у перший день, кололи галоперидол та аміназин (від таблеток відмовилася), що спричинило важкі побічні ефекти. Звільнена через 3 тижні за допомогою волонтерів ОБСЄ після звернень до правозахисників.
Наталія — освічена фахівчиня з дипломами магістра економіки, бакалавра дизайну та магістра соціології, вільно володіє англійською та італійською, працювала на престижних посадах. Вона подала заяву на кримінальну справу в січні 2020 (після пікетів біля АП, ГПУ, МОЗ та ДБР). Її історія, викладена журналістом на YouTube. Наталя підкреслює: госпіталізацію ініціював суддя Є.К. для захоплення квартири вартістю $100,000, руйнуючи її життя. Це ілюструє, як психіатрія, допомагає рейдерству: препарати та електрошок не лікують, а ламають, викликаючи незворотні пошкодження (наприклад, від галоперидолу — серцеві ускладнення), щоб полегшити заволодіння майном.
Також, як інструмент кари та заборони, психіатрія “допомагає” позбутися людей, які намагаються вільно висловлювати свої погляди.
Історія Світлани Н.: Політичне переслідування через участь у Майдані
Світлана Н. з Тернополя, учасниця Євромайдану 2014 року, зазнала каральної психіатрії за політичні мотиви. У анкеті ГКПЧ №90-17 від 7 жовтня 2017 року вона описує, як її забрали з Майдану обманом до “Павлівки” в Києві: “Повалили на землю, зрушили хребет, прив’язали до ліжка, кололи уколи через одяг”. Потім — госпіталізація в Тернополі, з якої вона втекла, але зазнала 4 років терору: оббріхування перед рідними та погрози повторним ув’язненням. Це відлуння радянських репресій, викритих Глузманом, де дисидентів діагностували “божевіллям” за протест. Препарати, як галоперидол, тут слугували тортурами, а не лікуванням, викликаючи фізичний біль і психологічну ізоляцію. Глузман свідчив про смерті від таких “ліків” — у випадку Світлани це могло призвести до хронічних проблем, скоротивши життя.
Кейс Марини Ч.: Репресії проти журналістки за критичну промову
Журналістка Марина Ч. з Одеси (пізніше в Києві) зазнала трьох примусових госпіталізацій (5, 7 і 30 днів) після політичної промови на території американського посольства восени 2016 року. У анкеті ГКПЧ №106-18 від 12 вересня 2018 року вона пише: “На території американського посольства я зробила політичну промову, в якій вказала, що націю руйнують медична та юридична некомпетентність”. Після цього — насилля, дискримінація та фальшивий діагноз, що заважав кар’єрі. Марина, авторка публікацій у всеукраїнських альманахах, вільно володіє англійською та французькою. Це — сучасний варіант “млявої шизофренії” з часів Глузмана: критика влади таврується як хвороба, щоб дискредитувати та ізолювати. Препарати тут не лікували, а пригнічували, порушуючи ст. 184 ККУ (перешкоджання журналістській діяльності) та Конституцію.
Семен Глузман помер 16 лютого 2026 року, але його боротьба триває. Його викриття показують, що психіатрія в репресивних руках — не медицина, а інструмент для захоплення власності та політичних переслідувань. Препарати, які він називав “отрутою”, викликають незворотні пошкодження: рак, інсульти, психічні травми, скорочуючи життя. В Україні, за даними ГКПЧ, тисячі жертв стикаються з цим. Закликаємо: викривати зловживання, вимагати незалежних експертиз, судового контролю та кримінальної відповідальності за фальшиві діагнози. Якщо ви жертва, звертайтеся до ГКПЧ. Спадщина Глузмана нагадує: психіатрія не лікує, а є інструментом тортур та пригнічення людей.
