За сприяння Громадянської комісії з прав людини (ГКПЛ) Марині П. вдалося врятувати чоловіка від примусового лікування в психіатричній лікарні, куди його запроторила власна мати.
20 квітня в офіс ГКПЛ України в Києві поступило звернення від Марини. Вона повідомляла, що її чоловіка Миколу (імена змінені) насильно забрали в психіатричну лікарню ім. Павлова і не дозволяють з ним побачитися. Раніше, в лютому у Миколи сталася черепномозгова травма. В період операції і лікування він був під опікою матері, яка перешкоджала його стосункам з Мариною і не давала їм зустрічатися.
Коли здоров’я Миколи покращилось, і наслідки травми залишилися позаду, мати не змогла більше утримувати сина своїми силами і удалася до допомоги санітарів психіатричної бригади. Миколу без довгих розмов відвезли в закритий стаціонар – сценарій використання психіатрії в каральних цілях спрацював безвідмовно. Проте ніяких психічних розладів і скарг ніколи раніше Микола не мав і до психіатрів не звертався.
За словами Марини, причиною його примусової госпіталізації і відмови у відвідуванні, стало те, що «мама написала заяву, щоб нікого до нього не пускали».
Є декілька випадків примусової (недобровільної) госпіталізації в психіатричну лікарню. Якщо таке сталося, самостійно вибратися з психлікарні практично неможливо. Але родич, друг або навіть просто знайомий можуть допомогти, якщо зроблять ряд простих дій. Ось типові варіанти примусової психіатричної госпіталізації :
- Людина сама звернулася до психіатра, але через деякий час вирішила відмовитися від лікування. Якщо його не випускають з психіатричної лікарні, то з цього самого моменту його госпіталізація розглядається як примусова.
- Людину силою доставили в психіатричну лікарню, і під тиском психіатрів він підписав згоду на госпіталізацію і лікування. Хоча насправді не хоче лікування в стаціонарі.
- Людину насильно доставили в психіатричну лікарню і без підписаної згоди на госпіталізацію його утримують і лікують.
У нашому випадку була примусова госпіталізація без підписаної згоди на лікування. У теорії Микола повинен написати про це заяву головному лікареві і питання буде вирішене. Але в цьому і була проблема: Миколу повністю ізолювали від зовнішнього світу і дотримуватися його законних прав не поспішали. Марина зв’язалася з правозахисником з ГКПЛ України і отримала вичерпну інструкцію про те, як можна діяти для досягнення результату.
Перше, що вона зробила – написала від свого імені заяву головному лікареві лікарні про незаконну госпіталізацію і порушення прав пацієнта, передбачених статтями 3, 4, 5, 25 і 26 Закону України про психіатричну допомогу. Заяву вона подала через канцелярію: один екземпляр залишила в лікарні, а другий з датою прийняття заяви і вхідним номером залишила у себе і з ним 21 квітня відправилася до завідувачки відділенням.
Але завідувачка відділенням не бажала її слухати і, пославшись на заяву матері «нікого до нього не пускати», попросту закрила перед Мариною двері. Будучи в тісній взаємодії з ГКПЛ, Марина не відступила, а відправилася прямо до головного лікаря. Повідомила його, що їй забороняють відвідувати чоловіка і що його знаходження тут відбувається з порушенням закону і прав людини. Головний лікар ознайомився із заявою, вникнув в ситуацію і, побачивши порушення в діях співробітників лікарні, розпорядився дозволити Марині відвідати її чоловіка Миколу.
Прямо у палаті Микола за допомогою Марини і у відповідності з рекомендаціями співробітника Громадянської комісії з прав людини написав заяву про незаконність його перебування в психіатричному стаціонарі. І вже за годину вони обоє були удома. На щастя, ця історія завершилася швидко і благополучно. А що могло статися з людиною, якби не діяла так, як Марина, рішуче і не вимагала б дотримання прав і законів?
Яка доля чекала психічно здорову людину, яку просто за бажанням родича могли призначити примусове лікування найнебезпечнішими психіатричними препаратами? І яким чином продовжує існувати ця система пожиттєвого ув’язнення в закритих психіатричних закладах? Питань багато.
Головне: психіатрія як і раніше залишається каральним інститутом під удар якого може потрапити будь-яка незручна комусь людина.
Важливо: співробітники психіатричних закладів розуміють, що їх дії далеко не завжди правомірні і одна лише наполегливість Марини змусила головного лікаря визнати ці порушення і виправити ситуацію.
І останнє: діючи рішуче і по закону, можна досягнути дотримання ваших прав психіатрами, припинити свавілля і врятувати близьку людину, якщо вона раптом стала жертвою зловживань з боку психіатричної системи.
Якщо ви самі або ваші близькі постраждали в результаті психіатричного лікування, зіткнулися з порушенням прав, примусом, насильством, шахрайством або жорстокістю в психіатрії, повідомите про це в Громадянську комісію з прав людини за тел.
- +38 (066) 803 5583
- +38 (067) 465-3305
- info@cchr.org.ua
