Сьогодні, 25 листопада 2025 року, коли Україна продовжує відстоювати європейські цінності на фронтах війни та в залах Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), ми не можемо мовчати про загрозу, яка стоїть на порозі наших домівок. Проєкт Додаткового протоколу до Конвенції про права людини та біомедицину (Конвенція Ов’єдо) щодо захисту прав і гідності осіб з психічними розладами у контексті недобровільного поміщення та лікування — це не просто документ. Це пастка, яка легалізує примусову ізоляцію, медикаментозне насильство та дискримінацію під прикриттям «захисту».
Рада Європи відновила роботу над цим протоколом на початку 2025 року після дворічної паузи, і зараз Комітет міністрів готується до голосування. Якщо його ухвалять, це стане кроком назад від стандартів CRPD (Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю), яка забороняє будь-який примус лише на підставі стану здоров’я. Для України, яка ратифікувала Oviedo у 2018 році, це означатиме ризик імплементації норм, що суперечать нашій Конституції та Європейській конвенції з прав людини (ЄКПЛ). Ми не можемо дозволити, щоб війна та посттравматичний стрес стали приводом для масового «примусового захисту» — це поверне нас до радянських часів каральної психіатрії!
Чому це актуально для України саме зараз?
У 2025 році, на тлі триваючої агресії РФ, ментальне здоров’я українців під ударом: понад 70% населення переживають симптоми тривоги чи депресії через війну, обстріли та втрати (дані МОЗ України). Реформи психіатричної служби, започатковані у 2020-х, йдуть у правильному напрямку: у липні 2025 року МОЗ затвердило новий порядок надання допомоги в стаціонарах, орієнтований на гідність, права людини та відмову від радянських практик. Тепер пріоритет — добровільні послуги в громадах, кризові центри та підтримка через сімейних лікарів, а не ізоляція. Але протокол загрожує зірвати цей прогрес: він узаконює примус як «норму», що може бути використано проти ветеранів, активістів чи будь-кого, хто «не вписується» у воєнний контекст. За даними Громадянської комісії з прав людини у 2024–2025 рр. фіксуються випадки, коли примусове лікування застосовують до військових та цивільних під приводом «небезпеки» — без належного судового контролю. Якщо протокол ухвалять, це посилить стигму та дискримінацію, роблячи Україну вразливою до скарг у ЄСПЛ (Європейський суд з прав людини), як у справах проти Латвії чи Молдови.
Колізія між «захистом» і правами людини: фундаментальні суперечності
Протокол створює правовий хаос, легалізуючи примусові заходи (ізоляцію, лікування без згоди), які суперечать:
- Принципу автономії та гідності (Конституція України, ст. 3, 28): Гідність — найвища цінність, а примус руйнує її, перетворюючи людину на об’єкт.
- Праву на свободу (ст. 5 ЄКПЛ): Недобровільне поміщення — це позбавлення волі, яке ЄСПЛ дозволяє лише як крайній захід з регулярним судовим контролем. Протокол ризикує зробити це «стандартною процедурою».
- Забороні дискримінації (ст. 14 CRPD (Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю): Ніхто не може бути ізольований лише за «психічним розладом» — це пряме порушення, визнане ООН.
Жахливі прецеденти: уроки від ЄСПЛ, які протокол ігнорує
ЄСПЛ неодноразово фіксував системні порушення, де «процедури» не рятують від тортур. Ці кейси — дзеркало того, що чекає Україну без рішучих дій:
Кейс L.M. проти Латвії (№ 44311/02): Втрачені Роки Без Нагляду
- Ситуація: Пані L.M. була недобровільно поміщена до психіатричної лікарні в Латвії на підставі першого судового рішення. Після цього її справа увійшла в юридичний “вакуум”. Протягом 13 місяців її стан міг змінитися, проте жоден незалежний судовий орган не переглядав необхідність її подальшого утримання, а її адвокатські звернення були неефективними. Фактично, вона була ізольована від суспільства на підставі одноразового рішення, без можливості довести своє право на звільнення.
- Суть Порушення: ЄСПЛ визнав порушення Права на свободу (Стаття 5 §1 ЄКПЛ). Суд наголосив: держава зобов’язана забезпечити, щоб рішення про позбавлення волі у психіатрії підлягало регулярному, автоматичному та ефективному судовому контролю. Без цього механізму, законне утримання швидко перетворюється на нелегальне та свавільне.
Кейс Плешо проти Угорщини (№ 10100/11): Примусове Лікування як Загроза Автономії
- Ситуація: Пан Плешо страждав від психічного розладу, і суд санкціонував його примусове лікування. Однак у судових рішеннях не було чіткого та вичерпного обґрунтування, чому не можна було застосувати менш обмежувальні альтернативи (наприклад, лікування вдома або через амбулаторні програми підтримки). Рішення про примус було фактично “штампом” на медичному висновку, без незалежної оцінки його пропорційності та необхідності.
- Суть Порушення: ЄСПЛ постановив, що примусове лікування є серйозним втручанням у фізичну та психічну недоторканність особи. Суд має ретельно перевіряти, чи є примусове лікування абсолютно необхідним і чи відповідає воно найвищим стандартам пропорційності. Неспроможність Угорщини забезпечити такий захист була визнана порушенням.
Кейс В.І. проти Молдови (№ 251/24, 2024): Приниження та Нелюдське Поводження
- Ситуація: Заявником був підліток із інтелектуальною інвалідністю, який був недобровільно поміщений до психіатричного закладу. Умови, в яких він перебував, були антисанітарними та принизливими. Найбільш обурливим було те, що він отримував психотропні медикаменти протягом кількох місяців без належної згоди, захисту його інтересів та без належного догляду відповідно до його особливих потреб. Його гідність була порушена через ставлення персоналу та середовище, легітимізоване інституцією.
- Суть Порушення: ЄСПЛ визнав порушення Заборони нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження (Стаття 3 ЄКПЛ). Суд чітко встановив, що поєднання примусового медикаментозного лікування з нелюдськими умовами утримання та відсутністю захисту досягло порогу нелюдського поводження. Це свідчить, що інституціоналізація, легітимізована Протоколом, часто веде до порушень, які межують із тортурами.
Ці історії — не вигадки, а реальність для тисяч. У Україні, де психіатричні заклади досі тримають людей у нелюдських умовах, протокол посилить цю кризу. Світова практика (ВООЗ, ООН) доводить: альтернативи примусу — ефективніші та гуманніші, з фокусом на громадську підтримку.
Позиція ГКПЛ : Голос правозахисту проти репресій
ГКПЛ, що послідовно бореться за прав вразливих груп, вважає, що Україна, ратифікувавши CRPD, зобов’язана відкидати будь-які норми, що легалізують дискримінацію за станом здоров’я». ГКПЛ вимагає: фокус на реформах, а не на «захисті», що ховає порушення.
Ми не дамо перетворити прогрес на регрес! Вимоги суспільства:
Закликаємо народних депутатів та делегацію в ПАРЄ не
- не підтримувати Додатковий протокол до Конвенції Ов’єдо під час голосування 4 грудня 2025 року;
- виступити проти його схвалення у Комітеті ПАРЄ SOC;
- підтримати відповідність політики України CRPD та міжнародним стандартам прав людини.
Це рішення є важливим для захисту прав осіб з психосоціальними інвалідностями та забезпечення того, щоб Україна залишалась послідовним захисником прав людини у Європі
Захист прав — це не абстракція, а щит для кожного. Якщо ми мовчатимемо, примусова психіатрія торкнеться не лише вразливих, а й нас усіх: активістів за мир, борців за правду, ветеранів за справедливість. Україна — на передовій Європи. Давайте підтвердимо: ми за гідність, а не за кайдани!
Долучайтесь: пишіть у соцмережах #StopOviedoProtocol #ПраваНеПримус.
Джерела:
- Кейси ЄСПЛ: hudoc.echr.coe.int
- Проєкт протоколу: coe.int
- Реформи в Україні: moz.gov.ua
